Розділ 9. ДЕРЖАВНО-РЕЛІГІЙНІ ВІДНОСИНИ ЯК ПІДҐРУНТЯ ПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Тема нарису підказана умовами буття сучасного світового порядку, які спричинюють народження політичних феноменів через культурно-ігрові дійства. Низка «тюльпанових», «помаранчевих»
і т. д. революцій, згідно з їхніми назвами, спиралися на естетично-ігрові позиції, які в минулі епохи не залучалися до основного засобу політикотворення. А якщо й називалися криваві акції красивою формулою, типу Війна Червоної та Білої троянд, то це була символіка дій, які оперуванням квітами й реакцією на них ніяк не задовольнялись. Державна політика стосовно культури й особливо щодо її релігійно-символічного стимулу завжди мала однозначно виражену вагу: класицизм був уведений в мистецтво наказом короля, критичний реалізм піднятий був на щит «різночинцями» епохи романтизму у згоді з політикою опозиції урядовим установам, веризм задовольняв потреби політично й економічно приниженого італійського Півдня, мінімалізм в особі Дж. Адамса демонстрував захват політичним успіхом уряду США, не кажучи вже про соцреалізм як офіційну естетично-ідеологічну доктрину СРСР (хоча народжений він був задовго до СРСР політично радикальними інтелігентськими колами).
Усі ці питання в тій чи іншій постановці неодноразово піднімалися у спеціальній літературі, але скоріш у зв’язку з критикою «втручання» релігії чи державно-урядових установ у справи
мистецтва. Хоча історія свідчить про генетичну обумовленість релігійними настановами й державними інтересами розвитку мистецької сфери. Темою цього нарису є простежння закономірностей спрямування мистецтва релігійно-державними заходами, ефективність чи недолугість яких визначається конкретикою історичної доби і стану суспільства.