Розділ 4. ФЕНОМЕН МАСКАРАДУ І РЯДЖЕННЯ В ІНТЕРІОРИЗАЦІЇ СВЯТКОВИХ ДІЙСТВ У БРИТАНІЇ, МАТЕРИКОВІЙ ЄВРОПІ ТА УКРАЇНІ

У нарисі окреслено витоки феномена рядження та маскараду, безпосередньо пов’язані з язичницькими традиціями святкування римських сатурналій та скандинавського Йоля. Визначено, що маскарадні традиції сягають архаїчно-язичницької давнини. Виявлено, що різдвяні театрально-ігрові дійства у Київській Русі та на території сучасної України мають спільні корені з різдвяними традиціями Західної Європи та Британії. Узагальнено, що маскардні традиції еволюціонували й трансформувалися в гротескно-придворні і світсько-салонні форми. Описи відповідних дійств і свят у різних джерелах досить численні. Але бракує порівняння, пошуку метафізичних-надфізичних уподібнень, які, по-перше, вказують на спільність расово-історичних витоків усієї різноманітності європейського культурного буття. А по-друге, вирізняють на сьогодні відсунуті
релігійно-конфесійні перетини, які існували в генезі національного формування і які, за законами культурної генетики, мають можливість виявитися в майбутньому, зокрема найближчому.
Тому цей нарис спрмовано на виявлення релігійно-культурних взаємодій святкових дійств на ґрунті феномена маскараду і рядження у Британії, материковій Європі та в Україні. Самостійність
підсумків роботи – в усвідомленні спадкоємності антично-язичницьких і християнсько-містичних коренів маскарадних дійств у східних і західних християнських традиціях як основи відновлення за давнини і в минулому століття. За такого підходу необхідно спиратись на комплекс методів, принципів загального та спеціального характеру, на міждисциплінарний зв’язок, що забезпечує
об’єктивність і вірогідність результатів дослідження. Комплексний характер методологічного оснащення поєднує культурологічний, історико-типологічний, герменевтичний, мистецтвознавчий, культурознавчий та філософсько-естетичний виміри.
Обрядове перетворення зовнішнього вигляду людини за допомогою масок, одягу та інших атрибутів були невід’ємною частиною феномена рядження. Маска частково або повністю закривала
обличчя людини, одяг приховував фігуру та статеву приналежність. Ідентифікувати особу в цьому вигляді було вкрай важко.Людина, що надягала маску та вбиралася в нетиповий для повсякденного життя одяг, на якийсь час приміряла на себе образ іншої особистості. Образ «не-я» міг бути наповнений позитивним або негативним значенням. Свідоме спотворення обличчя і фігури набувало сакрального сенсу, транслюючи у світ естетику жахливого чи «іншого» (alter). Приміряючи личини демонів, бісів та відьом, ряджені оберігали від бід і нещасть інших, а самі очищалися від
бісівства на свято Хрещення Господнього, купаючись у водоймах і змиваючи з себе гріхи. Маска та костюм рядженого виконували охоронно-захисну функцію, а феномен ряджень мав глибокий
символіко-міфологічний і солярно-символічний сенс [29, 57-63].
Століттями язичницькі обряди взаємодіяли з християнськими традиціями [33, 18-24]. Християнізація стає причиною поступової еволюції язичницьких традицій, а християнські різдвяні маскарадні традиції мають прямий стосунок до язичництва і язичницьких обрядів. Ці традиції є сплавом язичницьких і християнських ритуалів, самобутніх національних звичаїв, у яких
закодовані очищально-захисні, символічно-сакральні символи.
Отже, язичництво і християнство, з одного боку, були ворожими антагоністичними рухами, з іншого – доповнювали й тісно взаємодіяли одне з одним.