Сакральна первинність ударних та струнно-щипкових і секуляризована вторинність співу та мелодійних інструментів

Актуальність теми дослідження зумовлена сучасним станом «перегляду цінностей», що відбувся на початку третього тисячоліття, коли у минулому столітті сталося релігійне відродження, і паралельно цьому процесу в мистецтві відбулося відсунення його художньої значущості на користь культурної цінності духовного естетизму, одухотворенного гедонізму. Останні намітили категоричне «заміщення» у мистецьких творіннях життєвого мімезису поринанням у надбуттєві цінності мисленнєвої комбінаторики, у захоплення чистотою абстракцій звукових сполучень (зокрема, феномен «народної електронної музики»), у замилування першорелігійною співністю, екстатикою ранньохристиянської музики та відповідних шарів інорелігійного мистецва. Ці процеси живої музичної діяльності, що йдуть у річищі «неоренесансу-неоготики» останніх півтораста літ (див. розробки щодо цих стильових явищ [2; 12]), потребують перегляду естетико-етичних достоїнств звуковираження, які безнадійно театралізувалися в турботі про «правду вираження», забуваючи про органіку для музичного світу його розгорненості до транцендентного, що під-носить душі до зазвичай недоступних людині висот Неосяжності, Наддосконалості, яка не має жодних аналогів у бутті.
У класичній для людської історії постренесансних трьох століть естетиці увага зосереджувалася в координатах співочості та характеристичності, інструментарій концентрувався навколо мелодійних інструментів та наближених до них, у яких справедливо вчувалися мовленнєво-інтонаційні звороти, а струнно-щипкові відчувалися як «звучно-збіднені». Ми знаходимо постійні свідчення домристів-мандоліністів про те, що очевидною є їх близькість до скрипки – але поза силою і артикуляційною гнучкістю останньої. І в тому ж річищі – висунення серед ударних типу маримби, що «заміняє» фортепіанно-ксилофонові акордово-мелодійні побудови, позаяк «чиста» ударність сприймається, і так воно і є, як дещо віддалене від мелодійно-душевного виявлення.
Але чистота екстатичного впливу ударних – безсумнівна й чітко відмежована від індивідуалізованого тону подання якість. Але саме ця сторона ударності цінується в психології організаційних заходів, що виводять людей зі стану буденної рутини, вказуючи на знаки надзвичайного, екстремального і того, стоїть над особистісним і буттєвим. Цю специфіку фіксації надзвичайного прекрасно схоплювали ті, що працював у звуковому оформленні майданних та інших соціальних актів, спрямованих на відрив від стабільності соціуму та уведення його у стан готовності до змін.
Інструментальна оснащеність музики була неодноразово переглянута музичними теоретиками з відповідним переглядом нових засобів виразності – візьмемо хоч би автореферат дисертації Сергія Олексійовича Бородавкіна «Принципи оркестрового мислення Й.С. Баха», захищеної у 1998 році в НМАУ ім. П.І. Чайковського (Київ) за спеціальністю 17.00.03 та наступні книги про оркестрове мислення різних епох, у тому числі це дослідження барокових особливостей інструментування, тембральної драматургії та фактурних принципів в інструментальних творах Баха.
Однак ці названі і численні подібні дослідження у різних частинах світу не торкаються принципово світоглядних чинників, які примушують міняти інструментальний загал людської музи-ки, наділяти його запозиченнями з різних напрацювань народів планети. Врешті решт, настав час переглянути принципи інструментального налаштування, який явно перестає живитися мелодійно-мовленнєвими звуковими наповненнями в тому напрямі, як це сформувало класику Нового часу і спрямувало інерцію в позакласичний період Нового часу.
Обґрунтування історичної первісності ударних і струнно-щипкових інструментів у вибудові інструментального та вокального оснащення сучасного інструментального обладнання європейської академічної системи музичної гри вказує на логічне розмежування двох етапів вивчення зазначеного у назві розділу предмету. По-перше, це засвоєння історичної фундації перкусійністю як явищем, що відображує первинні міфічні світоуявлення людей, не властиві цивілізаційному антропоцентризму і пов’язаним з ним етапам людського буття. По-друге, це усвідомлення глибинної виявленості струнних, які у класичний період сконцентровані навколо смичкових мелодійних інструментів, пов’язаних із мовленнєвою інтонаційністю, тоді як антропоцентричний стрижень мелодійності та мовленнєвого інтонаційного фонду в ньому являється надбудовою відносно першістю щипкового інструментарію, пов’язаного з первісною перкусійністю через виділення тонової окремості у звукови-добутті і тим віддаленої від «наслідування мовлення», недопустимого у міфенному доцивілізаційному способі мислення.
Первісність культури ударного інструменталізму у світовій історії є аксіоматичним положенням, що прийняте усіма описами музичної ритуаліки міфічних часів і зафіксоване у формулі про «уникнення природності людського голосу» у первісній музиці», що складає розвиток ідеї гетерофонії у Г. Адлера як першомузичного виявлення в історії людства [23]. Дещо менш аксіоматичним, ніж теза про ударний інструменталізм, як первісно музичну ознаку в ритуальних дійствах Первісності, є теза про ґрунтовність щипково-струнної основи хордофонів (струнних інструментів), хоча історія клавірів та фортепіано як «королівського» (рояль) явлення в них у термінології витримує назву cembalo-cimbalum. З них рояль, попри усі коментарі, вказує на ідентифікацію зі струнно-щипковими, тобто цитроподібними інструментами [6], звучання яких передує рояльному втіленню співочої кантилени, асоційованої або з голосом, або зі струнно-смичковою грою.
У межах даного нарису пропонуємо два розділи, які присвячені окремо сакральним витокам і виражальній сутності ударних («філософії музичної ударності» в неопіфагорійській термінології дослідження В. Чернеця та О. Маркової [18]), і окремо ритуально-пізнавальним початкам струнно-щипкового інструментального надбання.