Розділ 19. СИМВОЛІЧНІ Й ФОРМАЛЬНІ КЛАСИЧНІ ВИМІРИ КАМЕРНО- ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ АНСАМБЛЕВОЇ МУЗИКИ ХХ СТОЛІТТЯ І СЬОГОДЕННЯ

Автори

Олександр Леонідович Олійник
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової, Україна
https://orcid.org/0000-0002-8047-5107

Анотація

Ансамблева гра є показовим виміром мистецтва минулого й попередніх століть. Популярна сфера й маскультура, що найгнучкіше реагують на «запити часу», чітко змінили установки із сольного на ансамблеве музикування. Найнаочніше це продемонструвала сфера «молодіжної» рок-музики, коли буремний початок того «рок-потоку» в особах Е. Преслі і Б. Дилана виявив артистичний індивідуалізм творчого самоствердження, тоді як європейські зірки цього стилю ділами англійських «Бітлз» і шведських ансамблів указали оригінальний поворот мистецтва, що відсторонив особистісність висловлення на користь ансамблевої злагодженості й контактності з фольклорними, а то й безпосередньо церковними навичками співу.
Цю останню лінію щиро підхопив європейський Схід, відзначивши світовий рівень білоруських «Піснярів», а українські знамениті ансамблі «Сретение», «Піккардійська терція» та інші продемонстрували чутливість саме до духовно-церковних точок рокової хвилі. А цей напрям ансамблевості в інструментальному поданні в популярній і роковій інтерпретаціях ніколи не
порушувався, тим більш у вітчизняних традиціях, в яких заповіт «троїстих музик», що відверто моделювали кантову співочу трирядність, яка супроводжувала українців від народження до
весілля й під час суттєвих славних діл на життєвому шляху, став формальним і змістовим тлом національного музикування.
Ансамблевість інструменталізму стала відмітною рисою мислення українських композиторів ХХ і ХХІ століть, наслідуючи традиції Нового часу й особливо величної для музики романтичної доби. Але була реакція й на зміни, що готувалися в доренесансній і ренесансній історичних сферах і живили «неоготику» бароко, а згодом необарокові виходи в мистецтві недавнього минулого й сьогодення. І ці нетрадиційні прояви музичної виразності – неформальні, бо вони ніби «ігнорують» форму (про це
у Т. Полянської, коли тріо-сонату принципово виконували чотири, а то й п’ять музик [13]), надзвичайно цікаво проявляються в музиці, написаній для народних академічних інструментів,
генеза яких здебільшого виводить на ренесансну і доренесансні епохи (про це – в дисертації автора цього нарису [8]).
Вказане заохочує теоретичні розвідки щодо ансамблевих побудов для «різнорідних» ансамблів сучасності та їхніх барокових коренів, що й зумовило вибір теми цього дослідження.
Спрямованість цього викладу – на зрозуміння тенденції вирізнення символічних засад ансамблевого мислення, при тому що класичні показники ансамблевої класифікації виходять із матеріальної кількісності закріплених партій.

Біографія автора

Олександр Леонідович Олійник, Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової

Народний артист України, кандидат мистецтвознавства 17.00.03, професор, професор кафедри народних академічних інструментів, ректор ОНМА імені А.В. Нежданової


Ідеальні першооснови націй і мистецьких відкриттів

Сторінки

431-457

Опубліковано

грудня 27, 2022

Деталі щодо доступних видів видань: PDF

PDF

ISBN-13 (15)

978-617-520-423-8

Date of first publication (11)

2022-12-27