Розділ 7. ЦИГАНСЬКО-ХРИСТИЯНСЬКА СИМВОЛІКА ВИРАЖЕННЯ І ВИКОНАВСЬКІ АЛЬТЕРНАТИВИ ВТІЛЕННЯ В «ІСПАНСЬКОМУ НАСПІВІ» П. CАРАСАТЕ

Тема роботи підказана потребами творчої практики музиканта-професіонала, для якого важливим є усвідомлення суттєвої корекції сенсу виконання відомих композицій відповідно до вимог сьогоднішнього дня, зокрема і в тембральних транскрипціях, породжених сучасністю. Йдеться про твори геніального скрипаля-віртуоза П. Сарасате, зокрема зроблені за фольклором іспанських циган, «Циганського наспіву», який є фактично «неосонатою» в мистецтві ХІХ століття, оскільки містить характерні ознаки й фольклорної традиції, й ранньобарокової двочастинної сонати.
Творчості П. Сарасате присвячено численні описи спеціальної літератури ХІХ століття, про що свідчить відповідне довідкове видання [12]. П. Сарасате неодноразово виступав в Одесі, що
зобов’язує бути уважним до його спадщини музикантів цього міста і всіх шанувальників прекрасного. Наголошуючи на фольклористичній точності відображення національного феномена у творах П. Сарасате, в дослідженнях не приділяли особливої ​​уваги його «Циганському наспіву» як музичному свідченню особливої ​​художньої яскравості участі циган у прояві іспанського національного характеру на певному історичному етапі. Певне наближення до заявленого ракурсу бачення дослідницького питання знаходимо в роботі Ван Хаоняна [2], на яку зроблено відповідні посилання. В цьому випадку маємо зосередження на аналізі «Циганського наспіву» П. Сарасате в контексті культурних тенденцій
естетичного піднесення циганської музики у ХIX-XX століттях, що об’єктивно виступає носієм значною мірою ранньохристиянської традиції духовної творчості. І це зроблене в актуальному
(див. «Актуальне інтонування» за Т. Вєркіною [4]) тембральному прояві концертного виконавства у відповідних виразних корекціях інтонації-сенсу гри, зокрема в саксофонній транскрипції (це
акцентується в роботі вищеназваного Ван Хаоняна [2].
Методологічний вимір – інтонаційний стильовий аналіз, зразки якого закладені в герменевтичних нахилах праць українських дослідників, що усвідомлюють себе послідовниками підходу
Б. Асаф’єва, присвячених інструменталізму, класичному та сучасному. Серед них праці В. Авілова, Д. Андросової, З. Буркацького, М. Крупея, О. Маркової, К. Мюльберга, ін. Новаційність результатів такого аналізу в тому, що вперше у мистецтвознавстві України дано зіставлення історичних реалій естетизації циганського внеску в музику ХІХ-ХХ ст. і композиторсько-виконавської спадщини
П. Сарасате, в якій вирізняється «дворянське народництво», що чутливо реагує на християнську символіку циганської музики.