Розділ 2. ЖАНР ЛІРИЧНОЇ ОПЕРИ Й АМПЛУА ЛІРИЧНОГО СОПРАНО ЯК ОПЕРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ЗАСАД МИСЛЕННЯ

Вибір теми нарису зумовлений широким визнанням спадщини Ш. Ґуно і створеної ним типології «французької ліричної опери», серцевиною якої виступає виразність так званого «ліричного
сопрано». А це останнє втілює певний тип персонажа, який до середини ХІХ століття не міг за об’єктивними показниками оперної виразності займати провідного положення. Творчості Ш. Ґуно
та ліричній опері загалом приділяють достатньо уваги [11, с. 197; 12, c. 218; 14, c. 453], але на вирізненні тембру-амплуа ліричного сопрано не акцентують.
Спрямованість цієї роботи визначається значущістю тембру-амплуа ліричного сопрано як стрижньового показника виразності французької ліричної опери в її зумовленості релігійним
відродженням епохи романтизму. Методологічно те бачення виводимо з позицій інтонаційного підходу, природного для Франції та європейського Сходу, як то в асаф’єанстві праць Д. Андросової, Лю Бінцяна, О. Маркової [1; 5; 6] та багатьох інших авторів. Методи компаративний-міждисциплінарний, герменевтичний, біографічно-стильовий, аналітичний та описовий зайняли базове
положення у вибудові тексту нарису. Науковим досягненням виступає те, що вперше висунено теоретичну ідею тембру-амплуа ліричного сопрано як сутнісного показника виразності ліричної
опери й релігійного відродження ХІХ століття, а також те, що вперше в указаному ракурсі проаналізовано партію Маргарити з опери «Фауст» Ш. Ґуно.